| Зроніть сльозу. Бо ми не мали сльоз. Заплачте разом, а не наодинці. Зроніть сльозу за тими, хто не зріс, Що мали зватись гордо - українці. Заплачте! Затужіть! Заголосіть! Померлі люди стогнуть з тої днини Й благають "Українці, донесіть Стражденний біль голодної країни. Згадайте нес, бо ми колись жили. Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка! Ми в цій землі житами проросли, Щоб голоду не знали люди вічно.
Украина в 1932 - 1933 годах пережила страшную трагедию - голодный мор, унесший жизни миллионов наших земляков. Жестокость голодомора заключается, прежде всего, в том, что голод не был следствием стихийного бедствия, засухи или неурожая, он стал результатом целенаправленной политики большевистского режима путем насильственного изъятия продовольствия, блокады сел и целых районов. Хлеб в Украине был. Советское правительство массово продавало зерно за рубеж. В Украине на полную мощность работали спиртовые заводы, перерабатывая драгоценное зерно и картофель на спирт и водку, которые также экспортировались. В 1932 году из Украины за границу экспортируют 1,72 млн.т. зерна, в 1933 году - 1,68 млн.т. Такое количество зерна вполне могло спасти голодающих. В 1938 году против зажиточных крестьян начинаются жестокие репрессии. Значительную часть "раскулаченных" депортируют на Север, Урал и в Сибирь, где многие из них погибли. В 1929 году разворачивается массовая коллективизация. Вступая в колхоз, каждая крестьянская семья вынуждена была отдавать весь свой сельскохозяйственный инвентарь, лошадь, коров, овец. Ідуть активісти о ранній годині Зерно відібрати, загарбати все. Вже тягнуть з-за коміна вузлики з маком, И плаче матуся и бабця стара. І падають в ноги, і просять всіляко, А ті забирають останнє з двора. "Ну як тепер бути? Забрали корову І все до зернини. А діти, а ми?" Ідуть тато з дідом копати в діброві Якогось коріння посеред зими.
I. 7 августа 1932 года по инициативе И. Сталина вводится в действие постановление "Расхищение колхозного имущества карается расстрелом или лишением свободы сроком не меньше, чем на 10 лет. В народе постановление получает название "Закон о пяти колосках". Даже за несколько срезанных колосков на еще недавно своем поле голодающих жестоко репрессировали.
I. Для изъятия продовольствия создавались специальные отряды из активистов - "буксирные бригады", которые ходили по сельским усадьбам и проводили обыски. Вот как описывает "деятельность" такой бригады в селе Краснополье тогдашней Одесской области сельский корреспондент газеты "Советское село". Эта бригада ходит по хатам и берет, что у кого хочет, и куда девает - неизвестно. Есть случаи, когда забирают хлеб, сколько есть, а если не даешь - то еще и побьют. Если не пускают в дом - бьют двери. Кое-кто купил хлеб, а бригада говорит "украл из колхоза", "а то берут из погреба капусту, огурцы и все..." В результате таких действий большинство жителей Украины оказались обреченными на голодную смерть.
I. На городі пусто. В хаті мертва тиша. І синки опухлі, Мов живі мерці. Знов оладки з листя І водиця в кухлі. Ось і всі наїдки. Пропікають очі Материну душу. І сама голодна, І в очах туман. А сусіди з"їли хлопчика Матюшу, Й божевільні лізуть Під її паркан.
П. Чоловік поїхав У краї далекі. Поміняти речі на якийсь наїж. У льоху сховала Зерняток півглека. Перерили землю І знайшли Грабіж!
I. Хто ж таке затіяв Учинити горе? Жевріла надія Збереги синів. Декілька зерняток У голодну пору Врятували б діток... Але світ знімів. Вже часник на лузі Вигребли з корінням, Обірвали липу, Кропиви нема. Не зійшла картопля, Саджена лушпинням - Люди, мов примари. Голод. Смерть. Пітьма.
Вот строки из письма первого секретаря Винницкого обкома партии. Весна 1933г. I. "В последнее время увеличилось число смертей. В некоторых наиболее пораженных голодом селах ежедневно до 10 случаев смерти. В этих селах большое количество заколоченных хат, а в большинстве хат крестьяне лежат пластом и ни к какому труду по своему физическому состоянию не пригодны. Крестьяне умирали тысячами - от голода. Сельсоветам приказано при регистрации смерти не указывать случаев опухания и смерти на почве голода. В селах не осталось ни собак, ни кошек. Всех поели. 1. А собак і кішок не було - поїли. Десь плахи поділись, Бо відчули страх. Вже і комсомольці в хати не ходили, Бо з весни забрали Все у тих хатах.
П. А сусід під тином, Мов собака, виє, Роздирає груди І лице своє. З"їв синочка, ситий, Він не розуміє, Бо старшніш за звіра Відтепер стає.
I. Ліпиться малеча До худого тіла. В батькові долоні Туляться вуста. "Таточку, не з"їжте, як Матюшу з"їли, Будемо слухняні... Він їх пригорта "Ви не бійтесь, діти, То нещасні люди, Їм затьмарив голод Розум і серця.
П. Стояли хати, у морози взуті,
Закутані у латані сніги.
А на печі, в лютневій
каламуті -
Замерзлі люди, наче
батоги.
У хаті морок, нікому
ховати
Мерців, яким не дошкуля
зима.
І обнімає мертвих діток
мати,
Вона мовчить, бо вмерла і
сама!
Хто слово скаже -
пом"яне померлих,
Вони жили й любили н землі,
За що, питаю, їх зі світу
стерли,
І розчинили в забуття
імлі?
Ну хто згадає материні
руки,
Що притискали ніжно
немовля,
І хто відчує передсмертні
муки? -
Сама холодна й
мертве янголя.
Советская власть преступно
умалчивала факт голода. Ни одного официального упоминания об этой ужасной
трагедии не было сделано. Так воздадим должное памяти
миллионов соотечественников, ставших жертвами голодомора 1932 - 1933 годов
в Украине. Проявим глубокое уважение ко всем гражданам , пережившим эту
страшную трагедию.
Зажжем свечу и почтим
минутой молчания миллионы людей, ставшие жертвами голодомора.
| 